ukrevcult


Архів революційної культури України


Хвильовий ?
уно
pav1o
Перебирав старі книги, раптом виявив раритетний автограф Агати Турчинської ( книга "Урожай" 1939р.):

Очевидно, вона мала на увазі Миколу Григоровича Хвильового ?

З під вражої охрани втікли два отамани
Иванович, Украина, Махно, Нестор
borisserdyk

"Інтернаціонал" у перекладі Євгена Григорука (1920)
пашпорт
conservator_85
1 квітня 1920 року у київській "Боротьбі" було опубліковано маловідомий варіянт перекладу "Інтернаціоналу" українською мовою, виконаний Євгеном Григоруком.

Подаємо цей текст за цією публікацією, разом із приміткою-супроводом від редакції. У цій примітці подано різко критичну оцінку перекладу Вороного. Певно, невиправдано критичну, оскільки його текст, незважаючи на те, що його зроблено з німецького перекладу, до французького ориґіналу таки доста близький, та й його естетичні якості кращі за Григорукову версію, що б там редактори "Боротьби" з цього приводу не казали (на той час ними були Микола Любченко та Микола Христовий (Псьолевич), оскільки Василь Еллан-Блакитний перебував у від'їзді в Харкові, беручи участь у Всеукраїнській конференції УКП(б) та IV Конференції (на правах з'їзду) КП(б)У, де було оформлено рішення про влиття УКП(б) до КП(б)У, виходить, що примітку написав один із цих двох).

Отож -



Інтернаціонал
Досі пролетаріят України не мав українського тексту інтернаціонального гімну. Було кілька перекладів його вкраїнською мовою, але не зовсім вдалих. Останніми часами поширився переклад М.В-ого, який уявляє собою просто якийсь конфуз, а не Інтернаціонал, бо він перекладений з німецького тексту, тоді як Ежень Потьє написав свій гімн, звичайно, французькою.

    Нам доставлено новий переклад Інтернаціоналу, зроблений Євг. Григоруком і вже з оригіналу Еженя Потьє, а не з якогось німецького перекладу.

  Містимо цей досить близький до тексту переклад, не наводячи поки оцінки його і вважаючи зараз лише новою спробою, безперечно, більш удалою, ніж попередні.

Інтернаціонал
Присвята громадянинові Лефрансе,
членові Паризької Комуни
1.
Повстаньте, прокляті усюди!
Повстаньте, з голоду – раби!
Палає розум наш: се буде
Останній вибух боротьби.
Навік минулеє зітремо,
Юрба рабів, повстань як грім!
Ми світ увесь перевернемо:
Тепер – ніщо, будемо – всім!

    2.
Згори визвольників немає –
Ані богів, ані царів:
Свої кайдани розламає
Міцна рука пролетарів!
Щоб вирвать дух свій із облуди,
А хижаків за горло взять,
Розпалим горн, залізо будем,
Доки гарячеє, кувать!

    3.
Держава гне, дурять закони,
І нашу кров податки п’ють.
Нема багатим перепони, -
Про право ж бідного не чуть!
Вставайте ж, хто в ярмі конає,
Бо рівність хоче других слів:
«Без обов’язків – прав немає,
Й без прав – нема обов’язків!»

    4.
В своїй величності огидні,
Царі фабрик та рудників.
Чи ж були на що друге здібні,
Ніж на грабіж робітників?
В своїх скарбницях всі бандити
Стопили в золото наш труд.
Лиш правду мають встановити
Робітники, як все візьмуть!

    5.
Царі манять нас димом слави –
Між нами – мир, війна – з царем.
Рушниці – геть, розірвем лави,
Дощенту армії зітрем.
Як людожери сі опруться,
Тоді ми їм покажем вмить,
Що кулі нашії здадуться,
Щоб генералів власних бить.

    6.
Ми всі, робітники, селяне –
Частина армії труда,
Лиш нам на землю право дане,
А глитаїв чека біда.
І наколи б круки, що звикли,
Товстіти з нашої крівлі,
В оден чудовий день всі зникли –
Засяло б сонце на землі.

    (Приспів після кожної строфи)
Се вже бій остаточний
Перемога нас жде:
Інтернаціоналом
Ввесь род людський буде!

З французького оригіналу переклав
Ев.Григорук


Боротьба. Орган Правобережного Бюро ЦК УКП(б).
Київ, 1920, Ч.72, четв., 1 квіт. С.1-2.

Харків. Літо. 2012. (оповідання)
mer
vent_de_la_mer
Postée à l'origine par texty_ua sur Харків. Літо. 2012. (оповідання)


Рівно о 17:03, студент Харківського університету пролетарської освіти Вілен Радченко вийшов зі Школи Червоних Старшин, де проходив літню практику. Школа містилася у найвищому хмарочосі Харкова, навіть більшому від нового Держпрома. Біля входу, як завжди, чергували двоє червоноармійців на ендрюзархах (1) . Сонце сьогодні палило нещадно і ендрюзархам було спекотно. Бідні тваринки аж прилягли на асфальтовий тротуар. Вони відкрили пащі і висунули язики поміж іклами. Сидячи на м'яких смугастих спинах, бійці пильно вдивлялися у кожного перехожого, ніби прямо зараз чекали на напад агентів світового імперіалізму. (Читати більше...)

Хліб в Ужку
kermanich

Хліб в Ужку

В 1935 году группа писателей и журналистов из европейских стран и США посетила голодающие села украинских Карпат, опубликовав серию очерков и рассказов о положении крестьян-русинов. «Подкарпатская Русь находится в центре Европы, тут живет около 700 тысяч человек. И все они на грани голодной смерти. Голод тут – обычное явление. Нигде на земном шаре нет столько горя, как тут. Ни в одном уголке Европы вы не найдете столько отсталости, нигде не встретите такую массовую неграмотность…» – констатировал доклад этой международной делегации.

Историческая память об этой трагедии не укладывается в текущую политическую конъюнктуру, и потому откровенно замалчивается в наши дни. LIVA.com.ua начинает публиковать материалы участников делегации, открывая эту серию репортажем американского литератора Эрвина Колдуэлла, вице-президента Национального комитета американских писателей, автора очерков с фронтов гражданской войны в Испании и Второй мировой войны.


Український робітничий дім
kermanich
А сейчас они пытаются доказать, что украинец = фашист.



«Я вважаю, що проголошення «Українського Робітничого Дому» у місті Вінніпег національною історичною пам’яткою, це також вшанування його засновників» – сказав під час урочистостей Мирон Шатульский, голова спілки директорів фонду «Український Робітничий Дім» – «Ці соціалістично налаштовані українські іммігранти, багато хто з яких в той час навіть не мав громадянства, і яким загрожувала можливість арешту та депортації, шукали та винайшли шлях для поліпшення умов життя для себе, своїх дітей та для всіх канадців».

І попри усілякі перешкоди канадського уряду, український народний хор, все ж таки, виконує «Інтернаціонал».


"Характерник" нової епохи
kermanich

«Характерник» нової епохи









До України Семенко повертається заступником начальника ешелону. Ані Центральну Раду, ані гетьмана поет не підтримав. Залишались свіжими спогади про цькування 1914-го року, до того ж українську богему поет вважав провінційною та несучасною. Але головна причина, на наш погляд, – в «щироукраїнському» середовищі Михайль мав мало шансів на успіх.

Семенкові йшлося про вихід на «всесвітні обрії» та крокування в ногу із світовими тенценціями у мистецтві. «Лагідність тягне мене під рельси. Благополучіє мене вбиває. Не хочу слави тут, між своїми, де за мішок сміття та козацького вуса славу дадуть», – писав він в одній із поезій. Ліву ідеологію він сприймав як можливість самореалізації. Як влучно висловився Мирон Петровський: «Революція була нова, революція обіцяла відновлення – Семенко став поетом революції».

Із приходом до Києва комуністів у 1919-му Михайль вмить перетворився на з покидька та «ідіота» на лідера. Після втечі Директорії з Києва українські митці опинилися без грошей і підтримки. Семенко ж «оперативно» друкує «ревфутурпоеми» та «поезофільми» і перекладає комуністичні маніфести, в такий спосіб ставши своїм в очах нової влади. Поет порадив заснувати «Професійну спілку митців слова», яка рятувала українську богему від мобілізації та злиднів, надавала статусу, а також дозволила скоригувати русифікаторську політику. Після першого ж літературного вечора письменникам – і не лише лівих поглядів – запропонували роботу в червоному уряді. Членами Спілки були як українці, так і росіяни та євреї, тож в української богеми з’явилася чудова нагода порозумітися із митцями-неукраїнцями, вийти із культурного «гето».

Анархісти
kermanich
Анархісти












– Ай-ай!.. Хрипіло недобите людське тіло, корчилось, і руки заклякли на холодній землі. Умирали. ...На колесі млина – Сруля Файзенберга дочка, Соня: коса зелену траву потолочила, руками закрила перса розрубані, і лють, і ненависть кров'ю запеклися до залізних людей Чорта... Кость якось із болем посміхнувся: «Бяліка дала мені читать... Гм, подумаєш... Душа Ізраїлю...» .

Вона казала:

– Костя, ви – анархісти духом, дикі, нестримані, мов половецькі коні, і... трошки поети... Романтики без грунту.

Ха-ха-ха!..

...Виплив зелений човен і синій вечір на гриві Дніпра – замислені, тихо слухали сповідь Костя й посміхались, бо в лозах рибалки кресали дику пісню... Повстання. ...Я кинув Бялика в розруйновану синагогу і підпалив...

Украинская культурная революция
kermanich

Жовтнева революція, скинувши владу поміщиків і капіталістів, поставила нові завдання і в народній освіті, а саме: служити трудящим масам, давати знання трудящим. Святкуючи десятиріччя Жовтневої революції, треба перевірити, що зроблено й що стоїть ще на черзі.

Зроблено багато. Досить навести лише кілька цифр. За останні 5 років проведено через наші школи на 5 млн. дітей більше, ніж було це за старих дореволюційних порядків, а цього року наші школи охоплюють майже на півтора мільйони дітей більше, ніж до революції. За останні 5 років навчено письменності понад 2 млн. чоловік. Відсоток письменних на цілій Україні зріс у 2 рази в місті, а на селі навіть в три рази більше, як до війни.

Досить навести лише ці цифри, щоб показати, яку велетенську роботу проведено за останні роки. Але відразу треба сказати, що це лише перші кроки. Зробили багато, але залишилось зробити ще більше. Царська поміщицька влада тримала народ в такому пригніченні, що нам лишилась ціла ще прірва неписьменності, неуцтва, некультурності, і її треба тепер ліквідувати. Шкіл у нас не вистачає і ще одна третина всієї кількості дітей на Україні не може знайти собі місця в школі, і одна третина дитячого покоління росте неписьменними. З дорослих 7 млн. неписьменних, що залишились від дореволюційного часу, ми навчили грамоти лише одну третину. Ще треба навчити письменності 5 млн. населення, з них півтора мільйони чоловіків і 3,5 млн. жінок.


Малороссиянка Милица 13 лет
Bil Sabab
volodymyrbilyk
“Хочу умереть
И в русскую землю
Зароют меня!
Французский не буду
Учить никогда!
В немецкую книгу
Не буду смотреть
Скорее, скорее
Хочу умереть!”
И в темной могилке,
Как в теплой кроватке,
Я буду лежать,
А смерть надо мною все будет летать,
Порхая, кружась.
Но страх я забуду,
Как только скажу
Слова роковые,
Опять повторю:
“И в русскую землю
Зароют меня.
Французский не буду
Учить никогда.
В немецкую книгу
Не буду смотреть.
Скорее, скорее
Хочу умереть”.
Джерело: Садок судей II. [Пб.]: [Журавль], [1913]. С. 106

коментарCollapse )
Tags:

?

Log in