ukrevcult

Читаючи "Боротьбу" за 1919 рік натрапив на такий от віршик. Правда гарно? :)

В ориґіналі він без розбивки на рядки, це тут повторюю. У квадратових дужках мої вставки (одна - як пропозиція виправлення, одна - для зереження ритму).

Хто ховається за вказаним у підписі псевдом - не знаю, буду вдячний за підказку.
Редаґував "Боротьбу" в цей час (власне, майже повсякчасно :)) Василь Еллан-Блакитний.

Теревені

Ви чували, мабуть, хлопці, а то може і читали, як Петлюра й Коновалець Україну «рятували»? Пам’ятаєте недавно, як Павло «ясновельможний», побратавшися з Ейхгорном, з посіпаками царськими, з куркулями та панами заходився будувати (у лиху для себе днину!) царсько-гетьманську жандармську Русь єдину, Русь єдину. Та ввірвалося дурепі – піднялось село, як море: десь вродилися рушниці, десь взялися кулемети й утекла «державна варта», повтікали ґенерали, а «хоробрі» офіцери лиш п’ятами накивали.

От тоді з’явився Симон ще й Васильович Петлюра й скриконув, як оглашенний: «грай, співай, моя бандура!» Приказав писать відозви й ріжні там універсали, що ніби він з Коновальцем Україну врятували. Що ніби-то за гетьмана було лихо, були бідні, ну а він дає і землю, дає волю, нищить злидні. Де-хто зразу й хтів повірить, простяг руку по земельку, аж тут вийшло щось не теє… «Що ж, дамо, Петлюра каже, та не більше, ніж у жменьку». «Як, – село заголосило, – ти ж казав, що буде вволю?!» Та Петлюра (вже «Отаман»!) закричав, ногою стукнув: «буде, цить, мовчи, доволі»! Люд почухавсь, роздивився, що й на цей раз обдурили й став пильніше прислухатись, як, чому його провчили. Став ізнов в ліса тікати, став питать у «боротьбистів», як землею завладати і прогнать отаманистів. Боротьбисти-комуністи разом із більшовиками на Петлюру надушили, добре кілька раз побили і погнали батогами. Люд тоді вже схаменувся, встановив радянську владу і вона тепер провадить до спокою і до ладу. Землю всім дала трудящим – засівай, що тільки треба – куркулям з поміщиками її зовсім бо не треба.

Все спочатку було тихо, бо пани перелякались і, заціпивши ротяки, як мишва десь поховались. Та відомо, що ніколи пан із тим не примириться, що «мужик» йому як завжди вже не хоче підкориться. Він і сонний, і притомний все про те лишень гадає, як густою павутинню знов він «бидло» обмотає. Так воно й тепер зробилось: трохи збувшись переляку, всі пани, як перше люде, позбігалися в лісяку. Уклонилися Петлюрі, він [i?], сказали, будем слухать; і давай він разом з ними набирать усякі банди, всяке сміття і глитайство, набігать на мирні села, люд розстрілювать робочий, одбирати землю й волю і до себе забирати [чи ти] хоч, чи не охочий: ну а що із того вийшло й де тепер пищать петлюри, то вже в другий раз розкажу (хай в усіх них луснуть шкури!)

Бо ця казка ще чимала, то хай знає люд трудящий, що на світі паном буде сам на себе роботящий.

А панів, панків, підпанків, що жили з чужого поту, швидко, швидко вже задушим, щоби здихатись клопоту.

Бо вони нам упеклися, що доводять впрост до сказу, але річ про це відложим ми до иншого вже разу.

Ян. Ретс.

Боротьба (Київ). - 1919. – Ч.126 (183). - 19 лип.

Нахмурило брови
сизі брови над києвом
ще на сезон заставлено
ласий кусок

і питає поет розгублено:
а як же „убий його”
і як же владівосток
а як же париж і лондон
чікаго і нью-йорк?

І знову латані вітрини хрещатика
рейтарська
і кава
і дощ.

Прострель мене прикнопнутого
на меридіяні київському –
прострель мене наскрізь, стріло віків!

Михайль Семенко, Вибрані твори, "Смолоскип" 2010, серія Розстріляне Відродження.

Вірш і фото -
http://jaga-lux.livejournal.com/320481.html?mode=reply

Маленький додаток - графічний вірш М.Семенка, або Поезомалярство.
( Read more... )

jaga_lux

«Незручні» твори Сосюри нині майже не згадуються. Його «Мазепа» - так, на слуху, як і инші фактично націоналістичні тексти штибу «Любіть Україну». А от просякнуті комуністичною героїкою, глибоко романтичні в своєму запалі – ні.

Поема «Відповідь», котру Сосюра написав у вигляді своєрідного послання до українського фашистського поета Євгена Маланюка, нині майже повністю замовчується. У мережі поки цього тексту не було, тож довелося його розпізнати з книжки Сосюра В. Вибране. - К.: Дніпро, 1972. - С.80-90.

Отож –

ВІДПОВІДЬ

(Поема)

ВСТУП

Вирує в кожному краю…
Уже-пливуть грозою тучі...
Шановний пане Маланюче,
ми ще зустрінемось в бою!..
А поки — відповідь свою
я вам пишу на крик жагучий,
на марний крик, до «серцевини
слабої нації», де мла
і в порожнечі вітер лине,
де вже не здібні ні до зла,
ні до добра... Там дух Загину
упав самотній на коліна,
і кров тече з його чола...
бо серцевина та згнила.

І

Була Вкраїна степова,
та дні нечувані настали,
гармати й трактори зорали
їй теплі груди... І в грозі,
у муках голоду й блокади,
коли палали барикади,
через добу червоних зим,
під гул загонів капітала,
розстрілів зойк, і плач, і сміх,
«Вперед за Ради!» написала
вона на прапорах своїх...
А ви?.. Що ви тоді робили?.
Кого розп'ять хотіли ви?..
В журбі, у шелесті трави,
чиї незлічені могили
ваш гнів останній і безсилий
лишив на огненних шляхах ...
печаль руїн, погромів жах
і плач дітей осиротілих
на кров'ю зрошених полях…

( Насолоджуватися далі )

Originally posted by alt at Юбилей Леси Украинки: 140 лет пламенной Квитке!

Вітаємо спільноту з ювілеєм!